Главная » Каталог статей / Углегорск / История города
НАРОДЖЕННЯ ХАЦЕПЕТІВКИ

Був серпень 1861 року. Два брати Петро й Тимошка їхали верхи вже третю ніч поспіль. Далеко вже залишилася їхня рідна Дійовка, яка кожну весну квітувала біля великого губернського міста Катеринослава. Вони їхали широким степом, обминали села та хутори, вночі не палили багаття. А велике вогнище, або як його ще називають «червоний півень», мабуть ще й досі палахкає у маєтку ненависного пана. їхній батько кілька років тому згинув десь у кримських пісках, його воза з сіллю привів далекий родич на прізвище Коломазь, але пан не заплатив нічогісінько вдові - їхній матері. Вона так і не змогла пережити зиму 1860-ґо року - померла, коли ось-ось збиралися бігти перші весняні струмки.

Брати знали, куди їхати. Років зо два тому, коли з чумаками ходили по сіль вже до Бахмуту, вони примітили місце біля кордону з Військом Донським на схід від сел Федорівка та Вірівка, у кам`яних кар`єрах та балках між річками Луганню та Булавином нечійні землі. Там на них вже чекали кілька товаришів - нащадків запорізьких козаків, яким теж набридло гнути спину на пана.

Петро оселився північніше, на балці Гльодовій, де була криниця, водичка з якої доходила до річки Марковій, а далі через притоку Сіваш у саму Лугань. А Тимофій - за дві версти на південь, на балці, яка простувала далі на південь та була руслом струмка на ймення Глюківський, який додавав води річці Булавин. Між їхніми помістями проходив Чумацький шлях на Ростов.

А прізвище треба було змінити, подалі від гріха та поліцейських нишпорок. Нове прізвище придумав Тимофій. Його ім`я дуже вже насолило панові, так, що він, як шукатиме, так спершу Тимофія, а вже потім Петра. Він згадав, як його знайомий вірмен пригощав хлібом, та приказував: «Тарі-хац, хац, хац...». Таким чином він став Хацем, а Петро зостався Петром (Пета), а прізвище їхнє стало: Хацепетови.

Це було дуже вчасно, тому що за рік їхні поселення обходили представники із самого Санкт-Петербургу й заносили на мапу Катеринославській губернії. Таким чином і балку, на якій проживав Тимофій (Хац), було названо Хацепетівською. А їхні поселення, як і багатьох хазяїв на теренах колишнього Дикого поля, було названо містечками, бо їхні мешканці, окрім сільського господарства, займалися ще й ремісництвом, бо однією землею прогодуватися було неможливо. Хацепетяни точили із каменю молотарки, круги на млини тощо і торгували із чумаками та селянами з П`ятнадцятої роти (Луганське), Маркового Яру (Калинове) та німецької колонії Зелінгерівкою (Савелівкою).

А років за дванадцять нагодилися люди від Сави Мамонтова. Вони торгували землі під залізницю. Брати не сперечалися й віддали землю своїх поселень на таку прогресивну справу. Із півдня простиралися землі пана Коломенського - так той своєї землі не продав. У ці роки померли брати, але люди просили назвати станцію їхнім прізвищем. Так 1 грудня 1878 року на Катеринославській залізниці з`явилася станція Хацепетівка. Біля неї зростало селище Хацепетівка. Вуглегірськом воно стало у 1958 році. У надрах біля Хацепетівки знайшли значні запаси вугілля, збудували шахту, збагачувальну фабрику, житло для трударів, але це вже інша історія.

Записав Є. ЧАЛЕНКО.

Краєзнавець

Категория: Каталог статей / Углегорск / История города | Добавил: Administrator (12-08-2011, 12:28) | Просмотров: 4187