Главная » Каталог статей / Углегорск / История города
Марків Яр

Між сучасними Дебальцевим і Вуглегірськом (колишньою Хацепетівкою) знаходиться широка й довга балка, яка називається Марків Яр.

Існує легенда про запорозького козака Марка, який після розгрому Запорозької Січі в 1775 році забрав свою численну родину і зник у густотрав`ї Дикого поля. Чи знав раніше, а чи, може, випадково натрапив на балку, заховану в глибині Донецького степу, але твердо вирішив на цьому місці пустити коріння свого роду. А місце й справді було пречудовим. Майже на кожному кроці з-під землі джерела б`ють, а дном балки ще й річечка котить свої чисті води. З якого боку не глянь, кращого місця годі й шукати. Тож в ній і зупинився.

Балка виявилася досить довгою, верств так з десяток, а тому поділив її між синами, оселивши кожного окремим хутором. З часом в ній знайшли собі притулок ще декілька родин, але балка продовжувала називатися Марковим Яром, а згодом цю назву перебрало на себе й поселення, що так і почало називатися - хутір Марків Яр.

Спливали роки. Після революції 1917 року хутір увійшов до Хацепетівської селищної ради. Селяни, що в нім жили, були організовані в колгосп «Комуна». Займалися землероб­ством, тваринництвом. В 50-х роках, коли розпочалося укрупнення сільськогосподарських господарств і багато «неперспективних» сіл було кинуто владою напризволяще, така ж лиха доля спіткала і Марків Яр. Махнула влада на нього рукою, лишивши всілякої підтримки, мовляв, не оправдано розтягнуте, не компактне. На цьому все й скінчилося: ні тобі школи, ні медпункту, магазин і той ближче до Дебальцевого, бо в негоду автомашиною не завжди й проїдеш. А тому селяни почали розбігатися.

В часи мого дитинства в хуторі де-не-де ще продовжували жити, але це були переваж­но старі люди, що не захотіли зриватися з рідного куточка. А молодь подалася в сусідні Хацепетівку та Дебальцеве. Роз`їхалися, але хутора свого не забули. Покинуті садиби вико­ристовувалися як дачі. А там і справді, весною садочки в білосніжному квіті, а влітку від фруктів гілки гнуться. Чого гріха таїти, бігали малими і ми туди за черешнями, яблуками та грушами, хоча вдома й своїх було вдосталь. Та не тільки сади Маркового Яру нас притягували до себе, а ще й стави, що кишіли рибою. Справжній рай.

Давно, дуже давно не був я в Марковому Яру. Кажуть, почали на його землях розгорта­ти свої господарства фермери. Може, хоч вони повернуть хутору його сільськогосподарське призначення.

А ще люди їздять туди на відпочинок у вихідні дні, бо походити лісом, посидіти коло водоспаду чи на березі ставу з вудкою в руках - справжня благодать. Боже, яке місце! Справ­жня перлина Донецького степу!..

Категория: Каталог статей / Углегорск / История города | Добавил: Administrator (29-03-2011, 10:45) | Просмотров: 3903