Главная » Каталог статей / Углегорск / История города
Ландшафт і природні умови села Савелівка

Правою околицею села Савелівка пролягає неглибока балочка, що є продовженням Сорочої. Нею, у всякому разі ще років двадцять тому, протікав струмок, джерела якого знаходилися на розі вулиці ім. Ватутіна. Він і підживлював своєю водою німецький ставочок. На захід від балочки, на відстані в півтора кілометри, розташоване село Гроз­ний, а за два кілометри на південний захід - село Красний Пахарь, колишня комуна «Красний Пахарь». За колишнім німецьким садом (зараз його немає) балочка і струмок перетинаються із залізничною колією, що прокладена від шахти «Вуглегірська-Західна» до ст. Булавине. За зал­ізницею балочка поступово глибшає, переходячи в досить широку та глибоку балку. Метрів через 700 вона намертво перетинається греблею, утворюючи степовий став. Далі ще один, зроблений на кошти шахти «Булавинська». Скільки коло нього колись шахтарських родин відпо­чивало! І ніяких тобі курортів не треба. А криниця яка там була: вода напрочуд чиста і смачна й така холодна, що зуби судомило! За останньою греблею починається ліс, який власне і є Сорочою балкою. Вона тягнеться на південний захід, проходить околицею селища Булавинського, виходячи до північного берега Волинцівського водосховища, або, як його називають у народі, - Третього ставка.

Десь метрів за триста від Сорочої балки, на схід, проходить залізнична колія Булавине-шахта Булавинська. До речі, за часів мого дитинства шахта й селище коло неї називалися по- іншому. Це пізніше їх ім`ям отамана Булавіна названо. А тоді шахта була рудоуправлінням № 6. Мала вона й ще одну назву - Руда. Так само називалося й селище. В народі назва ця була дещо змінена на Рудо. Селище, як на той час, було досить велике, був навіть промтоварний магазин та магазин господарчих товарів (скоб`яний). До Рудо якось з руки було, не те, що Хацепетівка, а тому скуплятися йшли іуди. Було хтось спитає матір: «Куди це ти, Уляно, зібралася?» А та відповідає: «Та на Рудо, куди ж іще?»

За залізничною колією, також на схід, неозброєним оком можна розгледіти ще одну смугу лісу. Це балка Довжик. Вона починається від мочарів коло міста Дебальцевого. Балка широка й досить глибока, але спочатку без лісових насаджень. Балкою тече річечка з лірич­ною назвою Живиця, що бере свій початок з тих же мочарів. Безпосередньо ліс починається проти зерносховища і току та скирт соломи й сіна.

Нехай читача не дивує можлива невідповідність написаного з реаліями сьогодення. Я подаю картину того, що було на початку 80-х років XX століття.

...Лісове покриття, починаючись проти зерносховища, панує по всій балці, видираю­чись навіть на її круті, високі схили. Стверджувати, що ліс штучного походження, не беруся. Можливо, тут щось колись і насаджували, але далеко не все, бо дуже багато дерев, що й двом чоловікам не охопити.

Там, де через балку проходить дорога на Іллінку, знаходився Якимівський ставок, а зараз лише його пам`ять. Вправо від дороги починається урочище Дерев`яного Ідола. Назва ця навряд чи дуже давня, не більше 60-70 літ. А пішла швидше за все від того, що якийсь самодіяльній скульптор чи різьбяр на стовбурах найтовщих дерев вирізав людиноподібні форми з обличчями - справжні тобі ідоли. Сьогодні й натяку на тих ідолів не лишилося, заросло, зарубцювалося, а тоді... Романтикою від них якоюсь віяло, таємничою романти­кою, від чого мене, малого, охоплював забобонний жах і глибока до них повага. Коли і хто тут вправлявся своєю майстерністю, я не знаю. Можливо, це був хтось з німецьких чи італ­ійських солдатів, спостережний пункт яких під час окупації був нагорі, якраз проти урочи­ща, а то і котрийсь із пастухів різьбярством бавився.

Після урочища Дерев`яного Ідола Довжик прямує далі, на.південний захід. Кілометрів через півтора-два від балки відгалужується відростком ще одна балочка, що чомусь називається Ткачів Яр. Про цю балку, вірніше, проісторію її назви, мені хтось розповідав і, здається, не так

уже й давно, але відомості в пам`яті не відклалися.

Після Ткачевого Яру балка Довжик з річечкою Живицею прямують далі, з`єднуючись з урочищем Розсохуватим, немов розмежовуючи околиці селищ Булавинки та Ольховатки. У Довжику є артезіанський колодязь. Спочатку їх було два.

Давно колись, в році 1951-му чи 52-му геологи проводили в нашій місцевості геолого-розвідувальні роботи. Першу свердловину бурили на тому місці, де пізніше й зробили Яким- івський ставок. Говорили, що глибина свердловини була близько 300 метрів. Пробурили, і вгору шугонув стовп води аж на цілих п`ять метрів. Це й спонукало Якима Дмитровича (то­дішнього директора радгоспу) зробити в цьому місці ставок. Другу свердловину бурили також поблизу Живиці, тільки кілометрів на два вище по течії. І знову на глибину 300 метрів. І знову стовп води вдарив угору, тільки цього разу півметровий. Не знаю, в чому тут причина, але як тільки «запрацювала» друга свердловина, в першій вода пропала, наче й не було ніколи. А друга продовжувала дарувати людям воду, та ще яку. Хто пив, то довго потім згадував її чудові властивості: і свіжість довго зберігає, а вже смак... З роками висота струменя упала до п`яти сантиметрів, але свердловина діє і сьогодні.

Води по всій балці багато. Вона виходить прямо на поверхню, досить палицею копну­ти. Скільки ми з братом Григорієм цих криниць покопали! Стіночки камінцями викладемо, щоб не обвалювалися. Радісно було ходити балкою і майже в кожній криничці впізнавати - нашу.

 В.П.Чубенко "Солнце в капкані"

Категория: Каталог статей / Углегорск / История города | Добавил: Administrator (29-03-2011, 11:54) | Просмотров: 3488