Главная » Каталог статей / Углегорск / История города
История поселка Каютино

Воно розташоване напроти шахти «Вуглегірська», по другий бік автотраси Єнакієве- Дебальцеве. Навколишні землі, як і саме село, належали до колишнього радгоспу «Октябрський» і вважалися другим його відділенням. Мешканці села працювали хто на шахті, хто в сільському господарстві: в полі чи на свинофермі. На сьогоднішній день у зв`язку з зане­падом сільського господарства в Україні взагалі, такий же занепад переживає і Каютіне. Господарство колишнього радгоспу, взяте в оренду обласним управлінням з виконання по­карань МВС України, ледве зводить кінці з кінцями, тож селяни полишені наодинці зі своїми життєвими проблемами, а тому молодь покидає село. То тут, то там можна побачити на- півзруйновані хати з проваллями замість вікон. Відчуття таке, немов гурт незрячих жебраків зайшов до села за милостинею, а потім розбрелися вулицями і скиглять в підворіттях, мов, подайте що-небудь, в крайньому разі хоч увага вашої, ви багатші за нас, бо вам ще хоч очі не вибито. А нам...

І все це на тлі багатющої навколишньої природи. Із заходу крайні хати сусідять з бал­кою, яка є продовженням тієї, що тягнеться від Старопетрівського через Вірівку аж до Каютіного. Балка вкрита зеленим килимом різнотрав`я, щедро напоєного підземними джерела­ми. Дном балки (дивно, як ще зберігся) дзюркоче струмок, впадаючи в сільський став, а за греблею справжня окраса краєвиду - ліс. Ще до недавнього часу струмок, виливаючись з греблі ставу, поповнювався лісовими джерельцями і набравшися сили, в одному місці пере­городжений природою величезною камінною брилою, спадав з неї екзотичним водоспа­дом, притягуючи до себе дивною красою своєю не тільки каютінців, але й людей з навко­лишніх населених пунктів. Кажуть, немає зараз водоспаду, та й взагалі тепер до лісу ходити нікому. Село немов заніміло. Коли-не-коли вулицею прокульгає інвалід чи місцевий напівбомж у пошуках самогону.

А був же час, коли ліс дбайливо утримував у себе під боком і сільське господарство. Із заходу на його узліссі колись знаходилося приміщення свиноферми - гордість і радгоспу, і селян. Але відхрюкали своє поросята, натомість запустіння поселилося й тут. Чіт хоч стіни ще стоять? Чи, може, і їх розтягай, як усю Україну?

Мені якось недавно розповідав один з мешканців села Ісаєв Олександр Ізмайлович одну цікаву історичну деталь, яку я почув уперше і саме від нього. Напочатку 50-х років на узліссі ще можна було розгледіти залишки панського маєтку, зі слів, зруйнованого за часів радянської влади і колись вельми красивого. Граючись, місцева дітвора частенько знаходи­ла серед руїн монети царської чеканки та різноманітні побутові речі. Я до чого це говорю. Хіба обов`язково було руйнувати красиве і добротно зроблене? Можна ж було і музей сільський в маєтку тому зробити. Так. краєзнавчий музей. І діти б край свій пізнавали, і гордість за своє село відчували. Там тобі і відділ історії та археології, сільського побут}` краю, геології та палеонтології (матеріали по двох останніх розділах батьки-шахтарі з шах­ти принесли), та й про заснування шахт 5-7 «біс», а потім і «Хапепетівки-Західної» («Вуглегірської») та їх роботу матеріали цікавими і аж ніяк не зайвими були б. Так ні, зруйнува­ли, а тепер і до села черга дійшла.

Цікавий до історичних подробиць, я спитав пана Ісаєва О.І. чи, бува, не знає він імені власника маєтку? Як звати було володаря маєтку, відповів той, невідомо, якось не цікавився. А зараз і спитати ні в кого, старі люди повмирали, а ті, хто зараз живе, - народ прийшлий. їхня поява в селі пов`язана з будівництвом шахт 5-7 «біс» та капітальної «Хацепетівки-Західної».

Намагаючись дізнатися про найменші подробиці з історії села, та походження його на­зви, я вдавався до різних джерел, але далі версій не просунувся ні на крок. Ні час заснування, ні походження назви ніхто не знає, навіть в Єнакіївському міському краєзнавчому музеї в цьому плані лише жирний прочерк.

Подейкують, що прізвище пана, якому належали ці землі, було Каютін, від якого і назва походить. Є й інша версія. Коли в 1949 році відкрили шахти 5-7 «біс», то для транс­портування породи і вугілля під землею використовували коней. Цим користалися цигани, чий табір частенько зупинявся під лісом. З їх появою в селян починали пропадати коні, яких потім уже ніколи не могли відшукати. Існувала думка, що крадених коней цигани про­давали на шахту, де тих зразу опускали під землю. Мовляв, коли кінь пішов під землю, то йому вже все, «каюк». Ось від цього «каюку» село спочатку називали Каюкіне, а потім воно набрало сучасної назви. Та це, повторюю, лише версії, хоча й досить вірогідні.

Одне знаю достеменно, втрачено саме дорогоцінне - час, багато часу.

І все-таки я зупинився б на першій версії. Друга версія прив`язується до 1949 року, тобто до періоду роботи шахт 5-7 «біс».

Але ж село існувало ще до революції 1917 року, про що говорить карта Бахмутського повіту, де село Каютіне вже позначене?

Отже, швидше за все, село мало назву від прізвища власника пана Каютіна, і версія з циганами тут ні до чого.

В.П.Чубенко "Солнце в капкані"  
Категория: Каталог статей / Углегорск / История города | Добавил: Administrator (29-03-2011, 10:39) | Просмотров: 3139